Гвіздець
Автор:
Konung
Добавлено:
2007-05-08 23:28:13
Талліннський синдром, або шабаш на могилах героїв
"Окупанти". Все частіше звучить це слово в визначенні ролі радянського солдата в Другій світовій війні. Роки проходять. Забулися вже Хатинь, Освенцім, Бабин яр. Забулися спалені міста і села. Але залишились політичні амбіції. А на темі "окупантів" можна легко здобути політичний капітал. І "Бронзові солдати" не можуть захиститися. Раніше здавалось, що вони навіки застигли в скорботі над могилами героїв. Простих солдат, які захищали свою рідну землю від фашистів. Захищали не Леніна-Сталіна, а рідне село, місто, стареньку матір, дружину, дітей. А скільки їх полягло в боях не знає ніхто. Скільки їх безіменних в братських могилах від Сталінграда до Берліна. Вони захистили нас від фашизму, а себе захистити не можуть. Не може захистити їх і "Бронзовий солдат", який вже довгий час "мозолить очі" деяким категоріям населення.
І от створено прецендент.
Слідом за Таллінном виступила і Варшава. Забули там Варшавське гетто. Забули про Майданек, Лідіце. Забули, що за їх свободу віддали життя радянські воїни. Невже скоро і Прага забуде своє "Руда Армада, на помоц!", і також почне забирати пам'ятники полеглим воїнам подалі від очей. Головне, сказати, що пам'ятники ці не мають художньої цінності, і місце їм не в центрі міста, а десь на околиці.
Можливо в чомусь вони праві. Дійсно, не всі пам'ятники є витвором мистецтва. Але вони на це і не претендують. Вони - символ. Символ пам'яті. Пам'яті про тих, хто не вернувся до рідної хати, не обняв маму, дружину, дітей. Талліннський синдром - втрата пам'яті, пам'яті про жертви війни.
Талліннський синдром вже проявився в Польщі. Але поляки не хочуть обмежитись одним пам'ятником. Вони все роблять з розмахом.
Але Бог їм суддя. Тривожить інше: всі мовчать. Мовчить Україна, Білорусь, інші країни, сини і дочки яких загинули, визволяючи світ від коричневої чуми. Таке враження, що все це стосується тільки Росії.
Своїм мовчанням ми сприяєм розповсюдженню хвороби під назвою "Талліннський синдром". Почала вона проявлятись і в Україні. Так Коломийська районна газета "Вільний голос" від 27 квітня 2007 року в рубриці Голос народу надрукувала наступну статтю:
Це цинічне свято "визволення"
Комуністи Коломиї відсвяткували День "визволення" міста від німецько-фашистських загарбників. Їхній верховод Михайло Григорович організував допризовників міста і району.
Цю подію хіба що можна відзначати, як "свято зміни окупантів". (Як у тому анекдоті: оголошення в тюрмі: "Сьогодні буде проводитися зміна білизни - в'язні бараку №1 міняються білизною з в'язнями бараку №2). І недоречно в такій ідеологічній атмосфері звучав Гімн "Ще не вмерла України". Адже комуністам усе українське осоружне, окрім території.
Я пригадую день 28-го березня 1944 року. Німці поспішно втекли, а червоноармійці мирно прийшли, зайнявши місто без бою. Населення Західної України зовсім не просило їх "звільняти", так само, як не просили звільнення народи Естонії, Литви, Латвії. У 1940-му "визволителі" бралися "звільняти" Фінляндію, але дістали відкоша, засіявши власним трупом чужу землю.
Я - учасник Другої світової, воював на Прибалтійському та Далекосхідному фронтах, добре знаю, чого вартувала "братня рука допомоги" імперії СРСР іншим народам і які це мало наслідки.
Для панів Шовкових вже день визволення не свято. День Перемоги вони також вважають святом "окупантів". Вони також добре знають, "чого вартувала "братня рука допомоги"" в Прибалтиці, де вони воювали. Можливо, саме завдяки їм, в Таллінні радянських воїнів вважали бандитами. То чому ж вони не будуть послідовними до кінця і не відмовляться від пільг учасника війни. Але ні, за часів Союзу вони "товариш ветеран війни", виступали перед піонерами і молоддю з патріотичними промовами, прославляючи радянських воїнів, а тепер "пан Голос народу" ганьблять тих же радянських солдатів, називаючи їх "окупантами", не розуміючи того, що самі вони - "окупанти", і саме вони - були учасниками "окупації" Прибалтики.
І таких Шовкових багато. Це люди без всяких моральних принципів. І коли їх ідеї візьмуть верх, то і в Україні пам'ятники воїнам - визволителям почнуть зносити, як символи "окупації".
Невже ми також заразимося хворобою під назвою "Талліннський синдром"?
І от створено прецендент.
Слідом за Таллінном виступила і Варшава. Забули там Варшавське гетто. Забули про Майданек, Лідіце. Забули, що за їх свободу віддали життя радянські воїни. Невже скоро і Прага забуде своє "Руда Армада, на помоц!", і також почне забирати пам'ятники полеглим воїнам подалі від очей. Головне, сказати, що пам'ятники ці не мають художньої цінності, і місце їм не в центрі міста, а десь на околиці.
Можливо в чомусь вони праві. Дійсно, не всі пам'ятники є витвором мистецтва. Але вони на це і не претендують. Вони - символ. Символ пам'яті. Пам'яті про тих, хто не вернувся до рідної хати, не обняв маму, дружину, дітей. Талліннський синдром - втрата пам'яті, пам'яті про жертви війни.
Талліннський синдром вже проявився в Польщі. Але поляки не хочуть обмежитись одним пам'ятником. Вони все роблять з розмахом.
Але Бог їм суддя. Тривожить інше: всі мовчать. Мовчить Україна, Білорусь, інші країни, сини і дочки яких загинули, визволяючи світ від коричневої чуми. Таке враження, що все це стосується тільки Росії.
Своїм мовчанням ми сприяєм розповсюдженню хвороби під назвою "Талліннський синдром". Почала вона проявлятись і в Україні. Так Коломийська районна газета "Вільний голос" від 27 квітня 2007 року в рубриці Голос народу надрукувала наступну статтю:
Комуністи Коломиї відсвяткували День "визволення" міста від німецько-фашистських загарбників. Їхній верховод Михайло Григорович організував допризовників міста і району.
Цю подію хіба що можна відзначати, як "свято зміни окупантів". (Як у тому анекдоті: оголошення в тюрмі: "Сьогодні буде проводитися зміна білизни - в'язні бараку №1 міняються білизною з в'язнями бараку №2). І недоречно в такій ідеологічній атмосфері звучав Гімн "Ще не вмерла України". Адже комуністам усе українське осоружне, окрім території.
Я пригадую день 28-го березня 1944 року. Німці поспішно втекли, а червоноармійці мирно прийшли, зайнявши місто без бою. Населення Західної України зовсім не просило їх "звільняти", так само, як не просили звільнення народи Естонії, Литви, Латвії. У 1940-му "визволителі" бралися "звільняти" Фінляндію, але дістали відкоша, засіявши власним трупом чужу землю.
Я - учасник Другої світової, воював на Прибалтійському та Далекосхідному фронтах, добре знаю, чого вартувала "братня рука допомоги" імперії СРСР іншим народам і які це мало наслідки.
Василь ШОВКОВИЙ
із Печеніжина
із Печеніжина
Для панів Шовкових вже день визволення не свято. День Перемоги вони також вважають святом "окупантів". Вони також добре знають, "чого вартувала "братня рука допомоги"" в Прибалтиці, де вони воювали. Можливо, саме завдяки їм, в Таллінні радянських воїнів вважали бандитами. То чому ж вони не будуть послідовними до кінця і не відмовляться від пільг учасника війни. Але ні, за часів Союзу вони "товариш ветеран війни", виступали перед піонерами і молоддю з патріотичними промовами, прославляючи радянських воїнів, а тепер "пан Голос народу" ганьблять тих же радянських солдатів, називаючи їх "окупантами", не розуміючи того, що самі вони - "окупанти", і саме вони - були учасниками "окупації" Прибалтики.
І таких Шовкових багато. Це люди без всяких моральних принципів. І коли їх ідеї візьмуть верх, то і в Україні пам'ятники воїнам - визволителям почнуть зносити, як символи "окупації".
Невже ми також заразимося хворобою під назвою "Талліннський синдром"?
1/1
Логін:
pryimak
E-mail:
pruimakvas@bigmir.net
2009-08-01 12:30:11
"Талінський синдром"- це не правельне тлумачення подій...Совєтські воїни визволяли від фашистів і Польщу і Чехію і Словатчину. Я хочу сказати що в цих країнах люди не фанатіють "Совєтськими воїнами", які визволили їхні землі від загарбників, також вони не створюють ідолооклоніння пам"ятникам "Нєізвєсному Воєну", на протележну відміну від наших громадян, яким шістдесят чотири роки цвяхом забивали в голови таке розуміння. Дійсно людям старшого покоління, важко визнати зараз те, що воїни УПА теж захищали свою Батьківщину. Бо є зароджена, вже на підсвідомому рівні думка "враг народа". До прикладу, в Чехії, в м. Прага є музей посвячений, починаючи від першого "совєтського солдата визвольника" до останнього, і розумно для всіх людей, не тільки громадян своєї країни, а й для приїзжих з інших країн описані всі діяння совєтських солдат, є також описи таких подій, які займають гідне і поважне місце визволителів від фажизму, але їх затьмарюют події коли совєти вважали кожного громадянина чехії своїм ворогом, майже на рівні загарбників. Є також згадка і про знищення історичних пам"яток, що не позволяли собі навіть фашисти, і жодним словом нема виправдання ні загарбникам фашистам, ні совєтам. Тобто висвітлені реальні події, які відбувались до відходу совєтів, з їхньої держави. То саме і цей час там називають Перемогою... Чому наші люди про себе такої поганої думки???
Логін:
E-Mail:
Design by Konung 2005 - 2023