Зацікавленість пізнанням нового малечі, зосереджені думки старшокласників, втіха вчителів та радість мешканців кількох сіл - усе це завдяки новим можливостям навчання, роботи та життєдіяльності селища Гвіздець, що на Коломийщині та села Балинці на Снятинщині.



   Інформаційне серце в подарунок

   Сьогодні, в епоху Інтернету, коли інформація розповсюджується по світу зі швидкістю світла і багато людей заробляють не тяжкою фізичною працею, а власним інтелектом, - вирішальними стали знання та думка. І надзвичайно важливо отримувати вчасний доступ до інформації. Таку можливість відкриває Інтернет, про який у віддалених українських селах, на жаль, годі й мріяти!


   Тому, часто при вступі у різні навчальні заклади навіть дуже розумні випускники не можуть зорієнтуватися. Вони у гіршому становищі, аніж їхні міські ровесники, які мають вільний доступ до всесвітньої мережі. Але для учнів та вчителів селища Гвіздець Коломийського району та села Балинці, що на Снятинщині, доступ до інформації завдяки допомозі мецената, вихідця із села Трофанівка, доктора наук, академіка Міжнародної Академії наук Екології і Безпеки життєдіяльності Дмитра Олексійовича Демчука, нині не проблема.


   Кілька місяців тому, завдяки його благодійній допомозі та підтримці, до навчальних закладів сіл підключили високошвидкісний (широкосмуговий) Інтернет через волоконно-оптичну лінію зв’язку. Про таке жителі сіл й мріяти не могли, бо ці роботи недешеві й непрості. Побачити таке "чудо інформатизації" мала можливість кореспондент Коломия ВЕБ Порталу, завітавши на запрошення вдячних учнів, вчителів та батьків.



   Серцем з Прикарпаття, з Луганська – душею

   Що таке бути вихідцем із далекого села у великому галасливому чужому місті Дмитро Олексійович добре знає. Односельці академіка розповідають, що хлопець та його брати рано осиротіли. Дітей виховували родичі. З першого по восьмий клас допитливий та жвавий хлопчик навчався у Балинцівській школі, згодом перейшов до Гвіздця, де він провчився всього один рік. Шкільні роки, друзі та отчий край назавжди вкарбувалися у серце підлітка коли він покидав Прикарпаття.





   Юнак опинився на Луганщині, яка стала йому другою батьківщиною. Тут відбулося його становлення як вченого, громадського діяча та просто людини. Суворий та вимогливий - він завжди готовий прийти на допомогу тим, хто насправді потребує підтримки. Усього було на життєвому шляху, але сильна воля та прагнення до знань загартували характер. Відслуживши у війську, Дмитро Олексійович закінчив інститут, потім аспірантуру ІГД імені А.А.Скочинського в Москві. Після закінчення аспірантури і захисту дисертації виходець Прикарпаття, якого визнали наукові світила того часу, працював деякий час у своєму інституті молодшим науковим співробітником в лабораторії вибухового руйнування матеріалів.


   Допомагав і спорт. Ще у Гвіздці хлопець був рекордсменом району в метанні диска і штовханні ядра. Згодом спортивні вміння допомогли йому стати багатократним чемпіоном Луганської області, Української РСР, військ урядового зв’язку КДБ СРСР по легкій атлетиці і військовому багатоборству.


   Після повернення на Україну працював старшим науковим співробітником в лабораторії плазмових технологій Донецького науково-дослідного інституту чорної металургії, ведучим науковим співробітником лабораторії імпульсної обробки матеріалів Донбаського державного технічного університету, доцентом цього ж університету, завідуючим відділом плазмомеханічної обробки матеріалів, генеральним директором Луганського науково-дослідного і виробничого центру енергозберігаючих технологій.


   Сьогодні Дмитро Олексійович – вчений широкого профілю, доктор наук, академік Міжнародної Академії наук Екології і Безпеки життєдіяльності – автор більше двохсот наукових робіт, в тому числі 6 монографій і 83 винаходів. За видатні заслуги в галузі науки і техніки та благодійну діяльність він нагороджений багатьма вітчизняними і міжнародними нагородами. Є лауреатом міжнародних конкурсів і науково-технічних виставок.



   Благодійність на сторіччя школи

   - До сторіччя школи ми задумали зібрати усіх випускників різних поколінь, - розповідає Любов Рибчинська, директор Гвіздецької школи, із гордістю показуючи навчальний заклад. - Ми написали оголошення в газеті, розмістили запрошення в Інтернеті. Відгукнулося багато людей, серед них і наш благодійник. Для усіх це була несподіванка, адже він така велика й знана людина, та й навчався у школі лише один рік. Проте від такої уваги колишнього випускника ставало ще приємніше.


   Сам Дмитро Олексійович розповідає, що ніколи не забуває ані рідну землю, ані улюблених вчителів. Не раз він буває в гостях у свого улюбленого вчителя фізики Ярослава Івановича Нирчака, який зараз на пенсії і проживає в Гвіздці разом зі своєю дружиною Марією Михайлівною, яка також навчала академіка української мови та літератури. "Ярослав Іванович прищепив мені любов до фізики і таким чином вплинув на мій подальший життєвий шлях, - з усмішкою говорить Дмитро Демчук. - А Марія Михайлівна відкрила мені чарівний світ рідної мови та літератури. Тому й зрозумілими є та повага і вдячність, що я віддавна зберігаю в пам’яті і серці до цих моїх не просто учителів але й наставників по життю".




   До ювілею Дмитро Олексійович вирішив зробити школі справді неймовірно цінні подарунки: вісім мультимедійних комплексів. Кожен комплекс, за словами директриси, складається із потужного комп’ютера, сучасного TFT монітору, принтера, сканера, ксерокса, тюнера та величезного 42" плазмового телевізора, на який для усього класу виводиться із комп’ютера зображення.


   Пізніше в академіка виникла ще одна ідея – забезпечити школи якісним швидкісним доступом до мережі Інтернет. Для цього з Коломиї проклали 27 кілометрів волоконно-оптичного кабелю, який у сфері зв’язку вважається найсучаснішою технологією.


   - Кабель прокладали за допомогою спеціальної техніки, заглиблюючи його на 1 метр в ґрунт, - каже Роман Малярчук, підприємець, який допомагав у реалізації проекту. - Були болотисті ділянки, на яких машини застрягали. У зв’язку з цим виникали чималі труднощі у прокладанні лінії. В таких місцях траншею копали вручну. Під дорогами кабель проводили через "проколи". І все заради того, аби діти отримали нову якість навчання. Зараз в школах функціонує безлімітний широкосмуговий доступ до Інтернет зі швидкістю з’єднання до 5 МегаБіт/сек, який навчальні заклади, дякуючи Дмитру Олексійовичу, отримують безкоштовно. Про таке навіть у навчальних закладах обласного центру можна тільки мріяти.



   Кожній кафедрі - по медалі

   Подароване мультимедійне обладнання встановили у кабінети по різних кафедрах: хімії, фізики, біології, іноземної та української мов, інформатики, історії та початкових класах. Згодом всі комп’ютери школи підключили до Інтернету. Сьогодні вчителі, багато з яких ще донедавна тільки чули про всесвітню комп’ютерну мережу, вже можуть похвалитися своїми численними напрацюваннями. Вони використовують під час навчання та виховної позакласної роботи новітні технології, переглядають навчальні фільми й телепередачі.


   "Тепер кожній кафедрі слід дати по медалі", - усміхається директриса, з якою йдемо довгими охайними коридорами школи. Із дверей одного класу лунає… цвірінькання. "Тут, напевно урок зоології", - пояснює Люба Дмитрівна. Зайшовши до класу, бачимо з десяток допитливих оченят, що припали до великого екрана. Йде перегляд навчального фільму про птахів.


   "Наша школа завжди мала першість з біологічних дисциплін, - розповідає вчителька Вікторія Довгошия. - Із підключенням до Інтернету та появою подарованого обладнання у нас, ніби відкрився "новий" світ. Наші учні є учасниками всеукраїнської організації "Зелений світ" та всеукраїнської річкової мережі. Також ми маємо свій розділ на сайті комунікативно-інформаційних технологій (КІТ), листуємося із сотнями екологічних організацій, беремо участь у конкурсах, тренінгах, змаганнях, екологічних акціях. Під час уроків використовуємо нові навчальні програми".


   Маючи комп’ютер діти самі почали розробляти міні-програми. В основному фотографують птахи та рослини свого регіону та роблять невеличкі презентації. Згодом вони зможуть ними поділитися зі своїми ровесниками та вчителями з інших областей, популяризуючи природу Прикарпаття.


   Аделія Ярославівна Дмитрук, вчитель історії, також не може натішитися Інтернетом. Здавалося, що їй, жінці поважного віку, навчитися користуватися новинкою буде не до снаги. Та вона настільки оволоділа комп’ютером, що й молодим може фору дати. Щодня вона шукає для учнів цікаві ребуси, кросворди, історичні загадки, оформлює альбоми про значні події в історії України і світу, шукаючи в Інтернеті сотні ілюстрацій. Учні допомагають та все більше цікавляться історією.





   Переросте навчання в фах

   Іван Петрович Михайлюк, вчитель фізики й астрономії, задоволений подарунками мецената двічі. Окрім мультимедійного обладнання кабінет фізики поповнився потужним телескопом. В області такого наразі немає в жодній школі. Із таким подарунком треба обережно поводитися, проте вчитель ледь встигає слідкувати за школярами, що, як бджоли біля меду, скупчилися біля новинки.


   - Протягом чотирьох років учні Гвіздецької школи займають призові місця також і з інформатики на олімпіадах різних рівнів, - з гордістю розповідають представники учительської династій інформатиків, батько й син Володимир і Василь Семеняки. - Чимало юних і допитливих хочуть пов’язати своє життя із програмуванням та роботою у сфері інформаційних технологій. Неабияк посприяв цьому й новий комп’ютерний клас та обладнання. Отож маємо ще й профорієнтацію в навчанні.


   Учителі інформатики дають дітям можливості користуватися ще й подарованою меценатом веб-камерою, за допомогою якої можна зв’язатися з будь-якою країною світу. Уже пробували налагодити контакт з учнями зі США. Так що міжнародним зв’язкам Гвіздецької школи, безперечно, бути!


   Наймолодшим школярикам до вибору професії ще далеко, але для них також відкрився інший світ.


   - Діти отримали можливість користуватися такими навчальними програмами на дисках, яких ми до цього часу не мали, - каже Ганна Довганюк, вчитель початкових класів. - На перервах та після уроків діти з радістю дивляться мультфільми, розвиваючи пам'ять, увагу та уяву, адже після кожного мультфільму ми його обговорюємо, навчаючи дітей не тільки дивитися, а й розповідати про побачене. Згодом діти придумують на основі мультфільмів різні ігри.











   В медицині, освіті та "Єдності" сила

   Дорога добрих справ Дмитра Олексійовича веде далі до села Балинці, де у складі сільради знаходиться його рідне село Трофанівка. Тут він допоміг у будівництві ФАПу. На пустому місці за кілька місяців звели прекрасний будинок. На час нашого приїзду біля лікувального закладу садили дерева. "Аби сад ріс та було майбутнє, - мовить директор пункту Тетяна Демчук. - Щодня до нас звертається за медичною допомогою по 6-8 людей, особливо чекають на допомогу стоматолога. За кошти земляка придбано усе обладнання для зуболікувального кабінету, а також УВЧ, кварц, інгалятори. Не хворітимуть покутяни.


   Чимало зробив прикарпатський луганчанин для покращення матеріально-технічної бази школи й у Балинцях.


   - Для дітей це урізноманітнення і нова якість навчання, а для випускників через комп’ютер та Інтернет часто вирішується доля, - говорить Оксана Партатус, вчитель інформатики Балинцівської школи. – Цього року діти реєструвалися на пробне незалежне тестування, шукають інформацію про різні навчальні заклади, умови вступу, перелік факультетів.


   Для розвитку дитячої творчості Дмитро Олексійович укомплектував хореографічний клас та придбав велику кількість костюмів для танцювального колективу "Первоцвіт". За словами голови Балинцівської сільради Василя Гнатчука, подбав добродій Демчук і про найменших жителів села та функціонування дитячого садка. Зараз тут виховується 60 малят із села та околиць, створено 11 робочих місць. У планах відкриття ще однієї групи.


   У Балинцях Дмитра Олексійовича часто називають Президентом… спортивним. Завдяки його меценатству в селі діють волейбольна та футбольна команда "Єдність", для яких він, зокрема, закупив м’ячі та форму футбольній та волейбольній командам. А "Єдність" впевнено отримує перемоги на районних чемпіонатах.







   Дітям радість - дорослим перспективи

   Але не тільки школам допомагатиме прокладений за кошти іменитого земляка Інтернет. За словами Романа Малярчука, чимало мешканців Гвіздця та Балинців, чиї діти навчаються у школах, вже не раз запитували коли і вони зможуть скористатися Інтернетом вдома, адже вони не хочуть бути на крок назад від своїх чад. "Така можливість у людей вже дуже швидко буде", - мовить підприємець.


   Наразі в Гвіздці вже встановлено WiFi-антену для бездротового підключення до Інтернету зі швидкістю до 2 МегаБіт/сек. Встановити таку ж антену планують і в селі Балинці.


   Неймовірна вигода від новації й місцевим підприємцям, адже зараз більшість замовлень та прайсів передаються по електронній пошті. Користуються мережею і представники органів місцевого самоврядування. Люди доволі швидко опановують новітні технології.


   Прокладена волоконно-оптична лінія, потужність якої дозволяє надавати якісний Інтернет тисячам (!!!) користувачів одночасно, забезпечить в майбутньому розвиток інфраструктури регіону: широкосмуговий доступ до Інтернету для населення; можливість використання ІР-телефонії (розмови в Інтернеті як по телефону); відеозв’язок через програму Skype; кабельне телебачення та багато інших сучасних технологій, що надають доступ до інформації та зв’язок зі всім світом.


Автор: Галина ПЛУГАТОР, Гвіздець-Балинці, Коломия ВЕБ Портал