Гвіздець - Новини
10 Травня 2010 . 09:10:19
65-a річниця Перемоги

   Сьогодні 9 травня біля монументу полеглих воїнів відбувся мітинг в честь 65 річниці Перемоги.



Покладання вінків


   Перед присутніми виступив голова селищної ради Палійчук Михайло Миколайович.

    Всечесні отці! Дорогі односельчани! Шановні гості!

    З скорботою в очах і болем у серці сьогодні ми, представники різних поколінь зібралися на святому для нас місці, щоб віддати данину пам'яті воїнам, полеглим у ІІ Світовій війні, солдатам, похороненим в нашій братській могилі, вшанувати всіх учасників захисту Вітчизни, які 65 років тому здобули неоціненну Перемогу над німецьким фашизмом, захистили Рідну землю, майбутнє наступних поколінь і наше мирне сьогодення.



Виступає голова селищної ради
Палійчук М.М.


    9 травня - дата золотими літерами вписана в літопис слави і звитяги нашого народу, це день честі і слави наших батьків і дідів, це день пошани наших матерів, які витримали страшний і важкий тягар воєнного лихоліття.

    День Перемоги - це торжество людяності, мужності, віри в Перемогу та любові до Батьківщини. Це день скорботи і печалі, коли нам болить серце при згадці про ціну, яку Україна заплатила за Перемогу, бо Українською землею двічі прокотився воєнний смертоносний смерч, не оминувши жодної оселі, жодної української родини, бо велетенська територія від західного до східного кордону тодішньої республіки, одвічної землі українців, на довгі 4 роки стало кривавою ареною однією з найстрашніших, найбезглуздіших і найкривавіших боєнь ХХ століття між двома людиноненависнішими тоталітарними режимами Сталіна і Гітлера, і сповна напилася гіркоти відступу, поневірянь фашистської окупації, пекла концтаборів, безправ'я і підневільної праці на окупованій території, поранень і смертей від бомбардувань як чужих так і своїх.

    Від Ла-Маншу і до Індокитаю лежать в могилах загиблі українці, що воювали по різних боках фронтів.

    Загинули, воюючи за чужі інтереси. Але як би там не було, всі вони були синами й дочками уярмленої України, і ми зобов'язані завжди пам'ятати про них, пам'ятати наперекір тим, хто б хотів, щоб про них забули, як хочуть нині забути про відважних вояків ОУН-УПА, які впродовж багатьох років билися з ворогами усіх мастей, бо в них була мета не тільки визволити рідну землю від німецько-фашистських загарбників, в них була й вища мета - вибороти незалежність України.

    Від покоління до покоління нашим дітям і внукам буде передаватись страшна ціна Перемоги у Великій Вітчизняній війні - майже кожний шостий житель України загинув в кривавій бойні за визволення своєї землі від окупантів, що майже в 1,5 рази більше ніж втратив сам агресор в нав'язаній ним війні.

    Та не тільки мільйони загиблих, це навіки зламані людські долі, невимовний біль та горе учасників тих воєнних подій.

    А якщо додати мільйони осиротілих дітей і овдовілих жінок та сплюндровану фашистами землю, то можна з впевненістю сказати, що ІІ світова була найтрагічнішою подією в історії України, а День Перемоги вистражданий усім народом. Рани війни й досі озиваються в серцях дітей та внуків, дружин та матерів загиблих.

Рани війни й досі болять в нас усіх. Війна з фашизмом 41-45 рр. залишиться найчорнішою міткою в історії на століття і навіть тисячоліття.

    Український народ не повинен забувати ні тих воїнів різних національностей, які полягли, визволяючи Україну, ні тих, що боролися за волю України в лавах УПА, що були замордовані в катівнях гестапо й НКВД, в концтаборах і на засланні.

    Нам всім треба пам'ятати, що обов’язок нашого сумління перед батьками, дідами й прабатьками – зберегти пам’ять про всіх, хто боронив нашу землю від загарбників, хто віддав своє життя за визволення рідної землі, за незалежність нашої держави.

    Тож нехай у наших серцях ніколи не згасне пам’ять про людей близьких і рідних, зовсім невідомих, хто боронив наш отчий край.

    Схилімо ж голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, ввійшовши в безсмертя.

    Прошу вшанувати їх хвилиною мовчання...

    Все далі і далі відходять грізні роки Великої Вітчизняної війни. Дуже шкода, що людей, які тоді творили Перемогу, живих свідків тих страшних часів залишається з кожним роком дедалі менше, тому маємо щодня, щогодини шанувати сущих і головне – передати нащадкам історичну правду про ті страшні події воєнного лихоліття.

    Сьогодні на наших святкових урочистостях немає жодного фронтовика, хоч ще недавно на святі Перемоги святкову колону нашого селища прикрашали з своїми орденами десятки фронтовиків – ветеранів, а на сходах обеліску не вистачало місця для того, щоб сфотографуватися на згадку про чергову річницю Перемоги.

    Сьогодні в живих залишився тільки наш славний фронтовик Демчук Іван Олексійович, але прибути на наше свято не зміг, бо даються взнаки холодні окопи, бліндажі, фронтові рани.



Демчук Іван Олексійович


    Напередодні 9 травня ми відвідали родину ветерана, поздоровили з днем Перемоги і вручили ювілейну медаль і подякували за мужність і порятунок від фашизму.

    Шановний Іване Олексійовичу!

    Прийміть від усіх жителів селища щирі вітання з нагоди свята, низько вклоняємося Вам!

    Бажаємо, щоб 9 травня залишилося для Вас тим же радісно-гірким святом із сльозами на очах ще багато-багато років!

    Бажаємо, щоб Ваші очі зрошували тільки сльози радості від приємних переживань.

    Міцного Вам здоров’я на довгі роки!

    Особливий уклін Вам солдатські вдови, що винесли на своїх плечах важкий тягар війни, за те, що відривали від свого серця найдорожчих для себе людей, виряджаючи їх на фронт, за те що виростили і виховали достойних синів і дочок, які майже не знали дитинства, рано змужніли, пліч-о-пліч працювали з дорослими, заміняли батьків, що перебували на фронті, загоювали рани рідної сплюндрованої землі в післявоєнний час.

    Сьогодні їх називають дітьми війни. І в них не згасли і напевно ніколи не згаснуть спогади про страхітливе воєнне лихоліття.

    І всі вони сьогодні на схилі літ потребують захисту й підтримки держави , адже невдовзі вони стануть єдиними свідками тих страшних подій проклятої війни.
Мабуть й недаремно всім дітям війни до 1932 року народження надано статус ветерана війни за участь у Великій Вітчизняній війні, за працю в тилу у зазначений період, а також за участь у війні з імперіалістичною Японією.

    І всі вони сьогодні будуть нагороджені ювілейною медаллю, а рік 2010 – в державі оголошено Роком ветерана Великої Вітчизняної війни.

    Недаремно кажуть в народі, що шануючи минуле – ми дбаємо про майбутнє.

    Саме Перемога наших батьків і дідів над ворогами нашого народу закликає всіх нас сьогодні замислитись над незмірністю ціни всіх наших Перемог як на фронтах, так і в мирному житті – ціни, що її сплачує народ за непродумані дії керівників – політиків, своїх провідників, яким довірено долі людські, і які повинні відповідати за свої рішення, яким повинно бути в першу чергу притаманне почуття відповідальності за долю України.



Гості свята
Денисюк Анатолій Несторович
Денисюк Галина Несторівна -
діти Денисюка Нестора Опанасовича
похованого в братській могилі


    Пам’ятаймо, народ здобуває Перемоги не лише силою зброї, а й силою духу.

    Наші батьки здобули Перемогу милосердя над ненавистю, єдності над розбратом, добра над злом.

    Своїм життям наші батьки дали великий приклад усім нам. І наш обов’язок – бути гідними їх подвигу і підтримувати фронт миру і спокою, щоб добробут і суспільна злагода стали найкращим пам’ятником солдатам Перемоги, борцям за волю і незалежність України.

    То ж прийміть найщиріші вітання в цей величний для всіх нас день.
Бажаю Вам міцного здоров’я, миру, добробуту і щастя кожній сім’ї, кожній родині, процвітання й зростання нашій рідній Україні!

    А зараз помолімося за людей, які впали, визволяючи нашу землю, помолімося, щоб війна, яка прокотилася глибоким горем по людських долях була останньою на Українській землі.


Служба за полеглих

1/1
1/1
Добавити коментарій
Логін:
E-mail:
Design by Konung 2005 - 2017